З кожним днем стає дедалі очевидніше, що українська атака на Курську область Росії, розпочата 6 серпня, є значно більшим за дрібний інцидент. Несподівана операція Києва на території Росії може радикально змінити характер війни Росії проти України. Цей напад є новим явищем принаймні в шести аспектах, пише MigNews з посиланням на джерело Kyiv Independent.
Перший аспект
Вторгнення України на Курську область є масштабним військовим наступом, здійснюваним офіційними українськими збройними силами. Це відрізняється від попередніх піхотних рейдів на територію Росії, які виконували менші напіврегулярні підрозділи, такі як Легіон Вільної Росії та Російський Добровольчий Корпус, що складаються з громадян Росії, які воюють на боці України.
Ця відмінність має як практичне, так і символічне значення. На відміну від обмежених вторгнень проукраїнських російських бойовиків, цей наступ є великою українською військовою операцією, що передбачає значну чисельність особового складу та широкий спектр озброєння.
Хоча попередні рейди також створювали незручності для Москви, вони були відносно незначними і виконувалися воєнізованими формуваннями з обмеженою зброєю. Наразі регулярні українські війська демонструють подібну до російської військову тактику, яку ті застосовували в Україні з 2014 року.
Другий аспект
Перші дні українського вторгнення в Росію виявилися несподівано успішними для Києва. Звіти свідчать про те, що українські війська зайняли близько 1000 квадратних кілометрів стратегічно важливої території Росії, зазнавши помірних втрат у солдатах і техніці. Крім того, повідомляється, що українські військові контролюють 74 населених пункти, включаючи адміністративний центр Суджа.
Незважаючи на те, що Суджа є невеликим містечком з населенням близько 5000 осіб, вона була важливим логістичним центром для російської армії. У царський період місто було переважно україномовним, а в 1918 році короткий час було першою столицею нової Української Радянської Соціалістичної Республіки. У Суджі також розташована вимірювальна станція «Газпрому», через яку проходить весь російський наземний транспорт природного газу до Європейського Союзу. Це викликало занепокоєння на європейських ринках, оскільки з 6 серпня ціни на газ зросли, хоча ці побоювання можуть бути перебільшеними.
Навіть під час війни з 2014 року газ продовжував надходити через Суджу, постачаючи його з України до Словаччини і далі в Центральну Європу. І Москва, і Київ зберігали і, ймовірно, й надалі підтримуватимуть комерційний інтерес у збереженні торгівлі газом між Росією та ЄС. Це свідчить про те, що військові події навколо інфраструктури Газпрому — чи то на українській, чи на російській території — не обов’язково становлять загрозу цим взаємовигідним газовим потокам, хоча це може здаватися дивним.
Третій аспект
Вторгнення в Курську стало причиною найбільшої та найшвидшої зміни лінії фронту з часу звільнення Україною територій Харківської та Херсонської областей восени 2022 року. До цього всі територіальні зміни були незначними і поступовими. Тепер, вперше за довгий час, фронтова лінія між Росією та Україною виглядає суттєво зміненою.
Четвертий аспект
Вторгнення на Курську можна розглядати як запізнілу реалізацію широко обговорюваного українського контрнаступу, який загальмувався в 2023 році. Рік тому українська атака на українській території виявилася неуспішною; тепер спроба на російській землі виявилася більш успішною. З відносно глибоким проникненням українських військ на захід Росії війна дещо змістилася від виснажливого фронтального протистояння до маневрових операцій.
П’ятий аспект
Це, мабуть, найважливіше: вторгнення на Курськ перетворило сухопутну війну між Росією та Україною з протистояння, яке майже виключно відбувалося на українській території, на конфлікт, що тепер ведеться на території обох країн. Ця зміна вже стала джерелом збентеження і відволікання для Кремля. Якщо українське просування в Росії виявиться більше ніж коротким епізодом, перехід Києва до наступальної війни на російській землі матиме значні стратегічні та, можливо, парадигмальні наслідки.
Шостий аспект
Початковий успіх вторгнення на російську територію ставить під сумнів вагу заяв російської військової доктрини та частих погроз щодо використання ядерної зброї з 2022 року. Серпневе вторгнення є серйозним порушенням суверенітету Росії.
Проте протягом першого тижня стрімкого наступу Київ не отримав попереджень про можливу ядерну ескалацію з боку Москви. Натомість Кремль оголосив про проведення «антитерористичної операції» під керівництвом Федеральної служби безпеки (ФСБ), зменшивши значення вторгнення українських військ у Курську область до звичайної загрози національній безпеці.
Загальні аспекти
Для Москви нова українська стратегія, навіть з її нині обмеженими результатами, ускладнює планування, ведення та публічне обґрунтування експансіоністської війни Росії проти України. В умовах останніх подій Росії доведеться зосередити більше військових ресурсів на своїй території, а не в Україні. Запобігання та стримування наступу на Курську, а також можливих майбутніх атак на території Росії стало новим стратегічним пріоритетом для російського Генштабу.
Раніше російські військові зосереджували свої зусилля на веденні бойових дій на чужих територіях, таких як Молдова, Грузія, Сирія та Україна. Тепер цей період наступальних і інтервенціоністських операцій завершився, і Росія стикається з новим завданням — захистом своєї власної законної території, продовжуючи при цьому інтервенції на території колишнього Радянського Союзу та в інших регіонах.
Для Києва вторгнення в Курську область слугує частково як тактичний маневр для відволікання російських військ, які інакше могли б бути використані для атак на Україну. Крім того, Україна, ймовірно, намагається вплинути на внутрішні та зовнішні справи Росії, намагаючись підірвати політичну репутацію, пропагандистську стратегію та інформаційну політику Кремля серед російського населення і міжнародної спільноти, як на Заході, так і поза його межами.
Київ сподівається, що успіхи України на російській території, викликані різними адміністративними прорахунками Росії, зможуть підривати авторитет президента Володимира Путіна, особливо серед російської політичної еліти та проросійських груп у світі. Багато з тих, хто підтримує Путіна, роблять це не через прихильність до путінізму або віру в російські наративи про розширення НАТО, «український фашизм» чи західну підривну діяльність, а через цинічну повагу до успіху його безжальної політики. Несподівано глибоке і на даний момент успішне українське вторгнення на російську територію викликає когнітивний дисонанс серед цієї аудиторії.
Успіх українського вторгнення ще раз підкреслює стратегічні прорахунки, адміністративні недоліки та матеріальні проблеми Росії. Ці проблеми стали очевидними вже у 2022 році під час невдалої атаки Росії на Київ навесні та успішних українських контрнаступів у Харківській і Херсонській областях восени. Нинішня українська операція також підриває наратив про нібито непереможність Росії — міф, який часто використовують для виправдання російських вимог на українські території.
Нова наступальна і ризикована поведінка України є не стільки відповіддю на російську агресію, скільки наслідком десятиліття недостатньої глобальної підтримки Києва в його оборонній боротьбі. На відміну від швидкої міжнародної реакції на іракську анексію Кувейту в 1990 році та остаточного приборкання ірредентизму Сербії силами НАТО в 1990-х роках, міжнародна підтримка України залишалася повільною та недостатньою, незважаючи на ранні провокації, такі як анексія Криму Росією в 2014 році та збиття рейсу MH-17 Malaysian Airlines у липні 2014 року.
Економічні санкції Заходу та військова підтримка України стали значнішими з 2022 року, але їх недостатньо для повного захисту від агресії Росії. Крім того, багато приватних компаній на Заході та в країнах Глобального Півдня продовжують підтримувати війну Росії через торгівлю з агресором.
Рішення Заходу щодо підтримки оборони України були повільними, нерішучими та неповними. У відповідь на два з половиною роки інтенсивних боїв і страждань під час російського вторгнення, Київ тепер прагне докорінно змінити характер і контекст війни.
Незалежно від результату нещодавнього вторгнення, Київ продовжить використовувати різні засоби, щоб показати міжнародній аудиторії, що розвиток війни і її результат залишаються невизначеними, а припущення про безсумнівне домінування Росії є оманливими.
Ще однією метою України є переосмислення майбутніх переговорів із Кремлем щодо територіальних питань. На майбутніх багатосторонніх переговорах Київ може запропонувати обмін захоплених російських земель на анексовану українську територію, окрім традиційних моральних та юридичних аргументів.
Звісно, новий підхід Києва ризикує як для української, так і для міжнародної безпеки. Останні події можуть розвиватися в різних напрямках. За словами Путіна, вторгнення «створило широкомасштабну провокацію».
Однак тим, хто підтримує Путіна, слід врахувати, що відсутність міжнародної підтримки України з 2014 року і триваюча торгівля з Росією змусили Київ перейти від оборони до наступу.
Незалежно від результату нинішньої операції під Курськом, Київ продовжуватиме використовувати слабкі місця Росії та своїх союзників. Росії доведеться укріплювати кордон і відволікатися на інші театри війни. Українське вторгнення кидає виклик сприйняттю як в Росії, так і в світі.
Нещодавно OSINT-дослідник пояснив, чому ВСУ обрали Суджу для контрнаступу.
Залишити відповідь