Уже кілька тижнів поспіль у зведеннях Повітряних сил ЗСУ з’являється одна й та сама формула: «балістичні ракети типу Іскандер-М/С-400, запущені з території Брянської області», пише MigNews. Росіяни не переходять на масовані нічні залпи десятками ракет, як це було раніше, а регулярно «дозують» удари невеликими партіями — від чотирьох до восьми. За цим стоїть не просто втома від війни, а цілком конкретна логістика, обмежений ресурс і особливості застосування зенітно-ракетних комплексів, кажуть експерти.
С-400 як «балістична» зброя
С-400 «Тріумф» — це насамперед система протиповітряної оборони великої дальності, призначена для знищення літаків, крилатих ракет, дронів і частково балістичних цілей у повітрі. Однак росіяни вже давно навчилися використовувати її важкі ракети сімейства 48Н6 для ударів по наземних об’єктах.
Одна така ракета важить близько 1,8 тонни, розвиває величезну швидкість і несе осколково-фугасну бойову частину масою 140–180 кг. Запущена за балістичною траєкторією, вона летить на значну відстань. Для удару по Києву з Брянщини цієї дальності вистачає.
Важливо розуміти різницю з «Іскандером-М». Останній створювався саме як оперативно-тактичний ракетний комплекс для ураження наземних цілей: має кращу систему наведення, можливість маневру на кінцевій ділянці та вищу точність. Ракета С-400, запущена по координатах землі, точності поступається, але для такого великого міста, як Київ, це не критична проблема. Навіть при відхиленні в кілька сотень метрів вона залишається смертельно небезпечною для щільної міської забудови.
Скільки С-400 в Брянській області та чому не більше ракет
За оцінками, у Брянській області розгорнуто щонайменше два дивізіони С-400. Типовий дивізіон включає близько восьми пускових установок (по чотири транспортно-пускових контейнери на кожній) та додатковий боєкомплект на транспортно-заряджальних машинах. Загалом — до 16 пускових і теоретично до 64 ракет «на колесах».
Однак реальна кількість ракет, доступних саме для ударів по Києву, значно менша. Частина боєкомплекту завжди резервується для виконання основного завдання — протиповітряної оборони самої Брянщини, аеродромів, складів і логістичних вузлів від українських атак. Крім того, дивізіони оснащені ракетами різних типів і дальностей, не всі з яких оптимально підходять для наземних ударів.
Саме тому росіяни й не можуть (або не хочуть) запускати по 20–30 ракет за раз. Кожна така атака — це значне «споживання» дефіцитного ресурсу, який важко швидко поповнити. Невеликі залпи по 4–8 ракет дозволяють:
- підтримувати постійний тиск на українську ППО;
- витрачати боєприпаси раціонально;
- уникати надто швидкого виснаження запасів на конкретних позиціях.
Чому «Іскандер-М/С-400»?
Під час реального бою радіолокаційні станції фіксують район пуску, швидкість, висоту та траєкторію. І «Іскандер», і важка ракета С-400 рухаються за подібною балістичною дугою. Відрізнити їх миттєво й зі стовідсотковою точністю часто неможливо. Тому Повітряні сили використовують коректне узагальнення «Іскандер-М/С-400», яке відображає реальну ситуацію.
Тактична еволюція
Перехід до регулярних обмежених ударів балістикою з території Росії свідчить про адаптацію російської тактики. Після втрат пускових установок «Іскандер» і складнощів з їх виробництвом та передислокацією ближче до кордону, росіяни все активніше залучають С-400 як «універсальний» інструмент. Це дозволяє економити спеціалізовані оперативно-тактичні ракети та продовжувати терор цивільного населення навіть за обмежених ресурсів.
Для України це означає, що загроза балістичних атак залишатиметься актуальною доти, доки російські дивізіони С-400 в Брянській області не будуть фізично нейтралізовані або позбавлені боєприпасів. Кожна успішно збита ракета — це не просто «мінус один», а збереження життів і руйнувань у столиці.
Поки що росіяни продовжують свою «дозовану» стратегію. Чотири-вісім ракет кілька разів на тиждень — це нова норма їхньої повітряної війни проти Києва. І за цією нормою стоїть не сила, а обмеження.
ВМС України у 2026 році: що сталося з флагманом «Гетьман Сагайдачний», нові кораблі та дрони Magura.
